IВже вам нічого не болить,
Хіба сусідове корито,
Що в нього, бачте, більш налито,
Тож як би ще й собі
Чи хоч сусіду дозолить?..
Нащо пишу я ці слова,
Коли вони для вас трава?
Ви їх не станете й читати,
Бо вже завчили дві цитати,
А більше мозок не прийма
Клітини вільної нема.
Ні, ні, не вам слова оці,
Бо ви давно уже мерці.
Не ті мороки вас обсіли:
Вам цвях у власнім
Кошмарніш пекла Хіросіми.
Але живі на світі діти,
Яким цим світом володіти.
Я свято вірю, що
Підуть від вашого
І людську оберуть
Не ваші, а мої сини.
IIУ мезозойську вгризшись
І ще в десятки інших ер,
Поки робили ви кар’єру,
Вони зробили цей кар’єр.
Над ними грає небо чисте,
Під ними — вічність промовля.
Ото, даруйте,— “кар’єристи”!
На їхнім тлі ви просто тля.
Згниють із вами ваші крісла.
Втечуть з коханцями жінки.
А цей кар’єр — і нині, й прісно,
І як не кинь, а на віки!
