У поторках хвиль, у цорканні круглої рінівчувалась надмірна ласкавість творця.
В легені вхлинало повітря вечірнє,щоб вибухнуть вигуком з горла співця:— Хвала за любов!
За прихилля травневе!
За зриму теперішність долі і море життя!
Яка несумірність прожитого — дневі:упала вода, але піднялись
В прихиленім небі чиясь засвітилась зіниця,і променем зору проймалось минуще єство,в якому гніздилося світло, мов птиця,співало від крил мого тіла
Від доторків темряви страх,наче звук, розростався,і звужував горло, і звуки гасив,провалювавсь слух у глухе позачасся,де глину творець смолянисту місив.
Яку цеї ночі він зліпить потвору?
І йменням яким він її нарече?
Від поторків пучок я, творче, спрозоривсь,і чорна гора наляга на
Чим сутінь густіша, тим світло вабкіше,тим дужчає тиск формотворчих
Стискаються губи: — Тихіше,
Та струменем пирскає з горла вогонь:то світло, ущільнене в слово спасенне,зламавши всі стрими, зривалось на крик.
Бо йшов неухильно і прямо на меневідлитий з смоли мій відбиток —
На ньому ще знати сліди білих пучок,з рознятого рота точилась хула;він руки простер, зажадавши сполучень, —від п’ят аж до тім’я пристала смола.
І рот залило, і занурився зір у незрячість,і подих забило… і руки
Я потиски чув двох долоней гарячих,відчув повноту, якої в мені не було.крім слова, що на світі треба?
Аби не буть в самотині —пошли хоч янгола із неба.3.
Той згуби шукає,хто Бога не знає.
Від сліз і від словав молитвах ранковихвсе лихо, як повінь,поволі зникає.
Хто кривдить убогих,забувши про Бога,сумління у того,як світло, зникає.
На кого напасті,той журиться часто.
Невчасне нещастяхай вчасно зникає.
Яка це наругазрікатися друга,бо час, наче вугіль,о Боже, згорає!4.
Без тебе я світу не знаю, о Боже,у тілі сто душ заниває, о Боже!
Мовчання твоє, о скажи, чи не зрада?
А мова твоя обпікає, о Боже!
Я душу тобі віддаю на спасіння,твій образ в очах не згасає, о Боже!
Яви свою ласку, від пагуби визвольі змилуйся, серце благає, о Боже!5.
О Боже, від своїх щедротхоч крапельку вділи мені.
В молитвах пересох мій рот,—о не скорочуй мені дні!
О Боже, ти чому свій слухне прихилив?
Згасає дух,і став тісним життєвий круг,і сни мої швидкі й сумні.
Вже збігли молоді літа,і назирцем йде самота,і запікаються вуста,—і гаснуть вигуки страшні:— О Боже, поможи мені!6.
Небесне колесо скрипучекружляє, котиться із кручі.
Людина, як той дим, минуча,і гине навіть слід по ній.
Але ітиму до знемоги,допоки не затопчуть ногимене у куряву дороги,і я звернусь тоді до Бога:— Лежать довічно тут мені!7.
Зглянься,
Боже, заступись,—в горло пазурі
Смерть тепер, як і колись,тне усіх, не знає впину.
Місяць тане ув імлі,всюди пекло на
Тонуть всі і все в смолі,порятуй хоча б дитину!
Боже, вирок твій страшний!
Голос мій сумний, сумний,вже збігає строк земний —муки ждуть лише людину…8.
Яко маг, яко благ, я — ніщота ніщот!
Ти ж бо щедрий, і я домагаюсь щедрот!
Глянь, життя моє марне і повне скорбот.
Пощади, дай же долі і щастя мені.
О владико небес, ласку вияви днесь,пощади, дай же щастя, о щастя мені!
Знемагаю, конаю, благаю тебе:пощади, дай же долі й здоров’я мені!
О владико світів, не покинь мене ти,дай до тебе дійти і тебе осягти!
Це тебе я благаю, о Боже святий,пощади, дай же кращої долі мені!9.
О зглянься,
Боже всемогутній,на злигодні — яви менівисоку ласку в час покутнійі душу онови мені.
Стань в судний день щитом для мене,життя убережи нужденне,мій Боже, від гріхів щоденнихцикути в мед не лий мені.
Сил не стача, щоб меч підняти,пусті долоні для відплати,о мій притулку, моє свято,хоч душу звесели мені.
За безталання моє клятесплати хоч золотом щербатимі на шляху життєвім з катомне дай зустрітися мені.
Ну що я маю, окрім тебе?
Гнітить мене — яка потреба?
Я покликаю тебе з неба,прихильним будь завжди мені!***
