“Тут перед хатою де я колись ходив”

У срібне царство Од вітру Упав інжир і розімлів, І не сказав нічого.

Тут я запишу письмо своє Му на проголодь часу. Розум державний в очах: сорок п’ятого року, дев’яте. Чоботи й мар, комарі реактивні і світло велике.— Не обійду вас усіх, — каже Земля ще не менша.

1Твій берег я пройшов, моя ріка!.. Вже згадки дихають в обличчя, наче Вони біжать, ночами-днями повні. Мені легка хода їх і

З Ніколоза Отче небесний, син твій спокушений, Утихомир мої страсті земні. Погляд мій спалений, подих мій здушений

Приспало просо просеня, Й попростувало просо, Де в ямці спало І в сні дивилось косо.

Заколисує вітер ліс, Його душу наповнює снами. А над нами — Чумацький Віз, Без волів і коліс над нами.

Цієї ночі птах У небо відлетіле. Цієї ночі сніг упав На чорне впало біле.

Блакитно на душі… забув, коли Вже гасли пальці, билася дорога, А тут тобі і нате: При березі, в камінні, на