Гуцульський малюнок

День наваливсь:під тиском світлаповигинались вікна.

День пхавсьу колибу,

День натискав з усіх боків.

І вже на сонячних

Балансували в світ смереки.

Кинув я рукина Карпатиі обіперся,

І хилитнулася земля замерзла,

Обсунулась, мов спогад,

Говерла.

А праліс виставив у світпенькові жерла.

І день дзвенить, як дзвін при шиї вівці,

Та довготканий виповза потік,

Показуючи сонцю роздвоєний

Сухий гуцулпримружив пильне

І продивляє аж за пруг землі.

Він бачить все,

Він все руками чує:

І кедра міць, і топірця вагу,

І зойк смерек,

Котрі летять у звори,хапаючи

Зеленим ротомшматки повітря.

Він бачить

У нього очі — гавані.

Я запливаю в них, як чорна тріска,як шматок кориобдертої смереки.

День тисне, день іде, але проходить мимо.

Лиш капле світло з

Та ниткою потік снується через око,

Як через вушко

Стоїть гуцул і все руками чує.***