1 мин
Слушать(AI)Тополя
М.
З-під неба теплого і вірного, як друг,
Перенесли її під наше небо змінне.
Як слово зрадника.
І чорної
Безсила пада тінь на потьмарілий луг.
Струмує, сріблиться осичина навкруг,
Ставні дуби біжать, немов табун левиний,
Найвища ж падає.
Зірветься в синь — і гине,
Як світоч, що вночі піднісся і потух.
Нещасне дерево,
Шевченкова любове!
Що слава хворому, що вбогому
І що для мертвого покров карамзиновий!
Самітна, ти стоїш в чужій
І, до чужинної весь вік байдужа мови,
Мовчиш, свої рахуючи останні дні.
Чернігів, літо 1926
Рильський Максим
Стихи Максима Рильського. 1895—1964. Украинский советский поэт, переводчик, публицист, общественный деятель, лингвист, литературовед. Автор стих
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Сільський сонет
З зимових спогадів про Хвилюється широкий лан зелений, Волошки, ніби зіроньки, блищать, На тонких стеблах крапельки
Моїй матері БГейне
Генріх Гейне в перекладі Максима Я звик високо голову держати, Бо маю честь і мужність без догани; Хай сам король мені у вічі гляне,
Срібний сонет
М Посріблені ліси окуталися тінню, А небосхил горить і віти золотить Виходжу я на шлях — на смугу ясно синю,
Поцілунок
У темній гущині її я наздогнав Вона, вже лежачи серед пахучих трав, Руками пружними од мене одбивалась Нарешті стишилась — і дивне диво сталось: