Одна дівчина шукала Любов.
Та ніяк не могла подарувати Спокій.
Душі своїй.
І ось.
Вона уявила його.
Янгола.
Намалювавши тому крила гарні.
На спині.
Чорні.
Не білі.
Немов птах.
Він був таким сильним.
Її творінням.
Душа хворіла Біллю.
А він, той Янгол цілував ту гіркість.
Солено-білих сліз.
В обіймах чорних крил.
Дівчині подобалося дивитися на їхню Любов.
У серці.
Кольору червоної краси.
Навмання.
Та все ж, відчувала що це - ілюзія.
Чарівна у хмарах.
Які певно розчаровують, та потім гартують у ній небажання вірити.
У любов.
Маленьку.
У Любов.
Велику.
Залишається хіба, гірка Іронія.
Несамовита Біль.
Неприємна Сірість.
А між ними - знедолена зневіра.
Жахливо.
Псувати гарну уяву - чорною фарбою.
Та чи може Любов бути не червоною, а саме чорною?
Тим хто побачить у ній Душу.
Зігріє в обіймах.
Тим хто є Янголом.
Кожен.
Кожна.
Та намалюють Дійсність.
Щирої любові.
Що є у наших долонях.
Замурзаних повіках.
Чорно-білих сліз.
Тим хто хоче бути Творцем.
Щасливих очей.
©Альбіна Діденко
05.11.22
Картина - Томаш Ален Копера