IНа Псло, на Ворсклу, на Сулу,
На юні води
Ліг золотий осінній сум,
Поліг багрець у тихім
На Псло, на Ворсклу, на Сулу.
Притихли далі охололі,
І висвист птичого
Затих над хвилею і в полі,
І небо падає
В холодній краплі із весла.
Я хочу розказати
Про наші ріки невеликі,
Я хочу показати
Предтечі наші… Щоб
Світилось голубе
У нашім домі і дорозі.
Щоб в їхній голубій
Тривога ваша і
Була присутня нощеденно,
Бо невідмінна і
Нам сестер голубих сім’я.
IIДревлянський Тетереве наш!
Як сон суворий темно-русий,
Як мед із половецьких чаш,
Свої важкі ти води рушиш.
Княгині Ольги слава гнівна,
І Святослава меч гіркий,
Язичеського повен гімну,
Ти вперся лобом у віки,
І зором воїна і
Ти бережеш Дажбога лик.
І так живеш ти.
Так ти служиш.
І твій язичеський
Нам дорогий в ракетнім світі.
І твої води непролиті
Священні води в грішний вік.
IIПід темними вітрилами
Сюди, сюди, на ці шовкові води,
На синій звук любові і свободи,
На синю Рось, що в снах моїх тече.
Сюди, на Рось, не ближче і не далі,
На центр серця в плинучих
Мені і досі тут любов моя я печалі,
І карі очі в золотих сльозах.
Минає все у плині
Під синіми вітрилами
Вона тече старому і малому,
На все життя єдина Рось тече.
IVЦя річка не жива.
Ця річка не живе.
Вона осліплена, оскіплена навіки.
Її бояться і моря, і ріки,
Бо річка ця — погибель їх пливе.
Народжена для нас, вона убита нами.
Від Либеді лишилось лиш ім’я.
І з піднятими в смерть свою
Вона іде сама вже не своя.
VІ мова нашої
У мові вод
Не є глагол сльози й біди,
То мова є глибин відвертих.
Ми знаєм крики наших вод,
Коли вони горіли кров’ю.
Ті крики в нас.
Бо ми — народ.
І води наші — кров з любов’ю!
Течіть, народи многозикі,
Поміж пустель, степів, дібров,
І з нами наші, наші ріки
Надія, віра і любов.1967
