Саду

Опала тінь на землю обігріту,

Чоловіки заснули біля хат,

Зелені руки, повні білоквіту,

На теплу ніч розкинув сонний сад.

Люблю тебе, глибокий саде мій!

Люблю плодів нестигливе гойдання,

Легку печальність і ясне

Твоїх думок зелених в вітровій.

Люблю сердечну землю під тобою,

Лопати, схилені на стовбури твої,

І сизий гній люблю під лободою,

І білих сіл* замислені

Мислитель білий!..

Ні, ти не могила!

І твої руки не людські хрести,

Бо з князя Ярослава і Данила,

З Хмельницького й Трясила виріс ти.

Я чую вже, як думи їхні

З твого коріння п’ють твої гілки,

І розвидняється у світі…

Моїм народом поросли віки!..

Бентежиш ти, бо хата твоя світ.

Тривожиш ти – життя – твоя вітчизна,

І, може, тому щедрий ти на цвіт,

І не заснеш в селі моїм

Тисячолітнім серцем, як вві сні,

Люблю тебе покірливо і ревно!..

Схилилась Україна

Чоластими плодами в мої дні…1959