В степах, де
Козацькая сила,
Від
Лежала могила.
Лежала могила,
Як тая цариця,
Що ї
На сон чарівниця.
І стан її
Трава покривала,
І голову
Калина вбирала.
І гілля
Плелося косами,
І кетяги
Спадали биндами.
Із лівого боку,
Словами ізрита,
Лежала край
Камінная плита.
Чи прошлого пам’ять,
Чи того, що буде,
Що писано в нії,
Не відають люди.
Як військо,
Стояв на сторожі,
І пісні їй
Пташенята божі.
Скажіть мені, люди,
Кому з вас не мила,
Кому з вас не
Була та могила.
Зійдітеся ж, люди,
Край дороги
Стисніть своє серце
На могилу гляньте!..
Могило-могило!
Ти, пишна могило!..
Де ділися чари,
Краса куди сплила?..
Коса із
Лежить край дороги,
Покошене
Доломлюють ноги.
Пройшли тяжкі
Через твоє тіло,
І пишнеє тіло,
Як вуголь,
І тілько лиш
Край нього біліє,
Но вже письмо
На ньому рябіє!
І поле чорніє,
Коріння
І бусел
По скибах
Споров плуг тяженький,
Задряпало рало,
І в рани
Нерідне запало.
Запало насіння,
Коріння
І силу
Без жалю
І в місяців
Край тої
З чорнобилем
Коноплі вродили!..
Чорнобилю много!
Подивіться, люди!
Но бог святий знає,
Що то за рік
Де була калина,
Там нап’ята
Не верху
Чорнобилю
І димить чорнобиль,
Заким
І
Вічную
Божий птах співає…
