Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил
На цвинтарі розстріляних
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить.
Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці!
Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте?
На цвинтарі
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані,
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на
Апостолів злочинства і облуд!
