Отут, де сумно опустили
Стрункі тополі на твердий обліг,
В пропахле димом сорок третє
Він за неправду у бою поліг.
Його селянки в землю тут
Без почестей, без жалю, без
Шумлять тепер навкруг його
Розкішні придорожні бур’яни.
І лиш діди, як сонце похолоне,
Розказують повільно, ніби сон,
Що бивсь він до останнього
І не хотів здаватись у полон.
Та не вінча його героїв слава
Під небом неосяжно
Тополі українські
Докірливо гойдаються над ним.
Прислужнику лукавих і неситих,
За що поліг в неправому бою?
І сироти твої й тобою
Дурну відвагу прокляли твою.
Життя твій слід і пам’ять загубило:
Нема хреста, ні імені, ні дат
Стоїть німа, ошукана могила,
Де спить безславно фюрера солдат.
