Піч

Лиже полум’я жовте черево,

Важкувато сопе димар,

Галасує від болю дерево,

Піднімаючись димом до хмар.

Бубонять рогачі і кочерги

Щось пригадують з давнини,

І чекають покірно

Засмаглілі горшки й чавуни.

З тітки полум’я сон злизало,

Тітка гладить рукою глек,

Теплий ватяник

На застужений свій поперек.

Біга тітка із кухні в сіни,

З-під повітки заносить дров

З них струмує

Віковічна печаль дібров.

Звично грюкають мляві двері,

Піч гуде і димить і світ

Скільки в пащу цій

Тітка вкинула кращих літ!

Сновигають по зморшках думи,

На щоках танцює вогонь,

Сажа в’їлася чорним

У пелюстки її долонь.

Біля печі вона, мов бранець,

Слугувала під шурх спідниць,

Віддавала дівочий

Чистоті смачних

Менше ми гіркоти нестимем,

Стане ближчою наша мета,

Як не будуть у небо

Підніматись жіночі літа.28.

I.1962