1Сьогодні всі уміють римувати
Це нині не найважче ремесло.
Та є рядки, неначе груди з
Не сіялось у них і не росло.
Але
Ні, рими
Його іще не творять, друже мій:
Як сіль у світовому океані,
В Природі розчинитися зумій.
Коли у серці здужаєш
Жагу світил і спрагу
І кожен нерв зумієш
До рідних нив,—ти скажеш: я — не я.
Не
Не
Можливо, тільки хмарка,
Що понад лісом вранці проплива.
Чи та ворона, що над полем карка.
Чи
Чи
Чи земля жива.
Тебе нема і не було ніколи
Був
А ти до нього
Краплиною, щоб оросити поле,
Малим струмком, щоб виповнити став.
Однаково, яку дадуть роботу:
Крутить скрипуче колесо млина,
Орати до дванадцятого
Чи то гарчати псом біля вікна.
Між небом і землею розіп’ятий,
Ти не себе кохай, а землю цю,
Де стільки кривди й зла,де кожен
Приречений померти від свинцю.
Кров виплачеш — хай сльози станутькров’ю,
Гілками хай стають твої кістки.
Хай те, що називається любов’ю,
Твердіє, мов земні материки.2Вмирай, вставай і починай
Вдихати душу в глину нетривку
Аби на призьбі гралося
І ґелґотіли гуси па ставку.
Аби у лузі зацвіла
І на подушку падала коса,
І знову мати народила сина.
А він — це
А ти — земна
Є світ.
Є зорі.
Є жага
Себе побачити живим
На полотні, де атомність
Стікає материнським молоком.
Якщо ти полюбив оту потребу,
Тоді нема для тебе таємниць
Ітимеш світом. рівний сонцю й небу,
Ні перед ким не падаючи ниць.
Вмістивши в грудях видиме й незриме,
Ти соком зір напоєний міцним,
Забудь про ямби, про сонети й рими.
А просто Словом
І тільки Ним!
Тоді ти враз навчишся римувати,
Так просто й легко, як цвіте земля,
Як вміє, граючись, щаслива
В коханні зачинати немовля.
І стане вірш підковою і горном,
І воском, і гартованим мечем.
Для милої — цілунком неповторним,
Для материнських рук — твердимплечем.
