Часом уявлю оце
В томику
І виплачусь над
Враз тюремне
Стане осоружним і нудним.
Сам пораджу: не купуй, читачу,
Ці пропахлі потом сторінки,
До яких належать у
Не квіткові
Дротяні вінки.
Бачиш, друже: в нас на квіти
В зоні є п’ятірка мальв–сиріт)
Отже, римування
Пристосоване до слова “дріт”.
Ох, те слово!
У звучанні
Воно ріже вухо знов і знов
Бо у серце западає гірше,
Ніж “троянда” чи, скажім, “любов”.
Хай цвітуть троянди.
Хай у
Всюди линуть радісні пісні.
Та, даруйте, нагадати треба:
Десь натягують самі для
Люди загорожі дротяні.
Думкою до них вертайся знову,
Доки ще лишився на
Хоч один, хто за правдиве
Корчиться у дротяному злі.
Лиш коли останній
Вернеться з тюремної імли
В кочегарці найдешевших
Ці рядки безжалісно спали.
То не жертва й не духовне мито,
Що з поета вимагає Зло
Просто хай вони поможуть
Все, що таврувало і пекло.
Ну, а я, здолавши
На шляху до вічних володінь,
Цим рядкам, що в серці визрівали,
Мовлю: ви мене
Від душевних зривів і падінь.
