Портретний вахляр сонет

В  слонову  кість  урамлений  портрет.

Канали  сили,  які  стали  –  лубом.

Довкілля  розпросторило  суглоби,

Й  не  віяло,  а  з  присмерку

Серед  пісків  –  з  усіх  сторін  –  вітри,

Де  часом  –  в  надмах  –  вихор  –  крик  і  схлипи.

Обличчя  в  профіль  зі  слідами

Й  веселки,  що  –  жирафу  –  із  нутра.

Випростує  все  довшу  шию  досвід,

Цей  світ  ультрамаринності  піддався,

І  оболонка  стала  замала.

Й  там,  де  громадив  бганки  турмалін,

Дух  вилетів,  і  пусткою  –  гніздо.

Лиш  гори  і  долини  ще  гудуть:

Десь  вістку  –  імператорський  їздець.