Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода,і виплутується чайка, бо зелена бородарозпустилась за водою — в ній краснопери живуть.
Чорні хмари наді мною — шерхлювать мене почнуть.
Всі зазубрини вже знято, вже гладенький, наче скло,лише губи ще щербаті і пощерблене чоло.
Відшліфовано й горлянку — звуки чисті, ніби ртуть.
Храмам губи наостанку треба рашпільно тернуть,щоб сміялись, не кривились, не округлювались в крик:слово мовиш — засвітилось, ніби дзеркальце — язик.
Вже дзеркальний ти зісподу, серцевиною — також;дивишся з води у воду:хто ж з вас справжній з двох, ну хто ж?***
