О, не кори мене, любий, за мрії пpo славу,не дорікай за жадобу тернів золотих,сам ти в мені розбудив ту гадюку лукаву,голос її засичав… а здавалось, навіки затих!
Чи ж не казав ти мені, що злетіла корона злотистаз мого чола з того часу, як я до роботи взяласьтихої, смирної.
Зникла поезія чистаз тої хвилини, як спільна нудьга почалась.
Ти се сказав.
І спалахнуло соромом чолотак, наче ганьби тавро ти на ньому поклав.
Погляд блука неспокійний, шукає навколо:де ж він, той терен злотистий, щоб знов ореол мені дав?,
Тифліс
