Натуро-матінко! я на твоєму лоні Дитячі радощі і горе виливала,
І матір’ю тебе я щиро звала,
З подякою складаючи долоні.
Ти іскру божую збудила в моїх грудях;
Надія, – їй же першу пісню я співала, – Мені провідною зорею стала,
І з нею буду я добра шукати в людях.
Коли ж почую я, що промінь погасає Надії милої, – тоді,
Натуро-ненько,
Прийми моє знебулеє серденько,
І проміння нове нехай йому засяє!