·
3 мин
Слушать

2 Уривки з листа

Товаришу мій! не здивуйте з лінивого вірша.

Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене,

Розмір, неначе химерная хвиля,

Розбивається раптом об кожну малу перешкоду,

Ви даремне шукали б у ньому дев’ятого валу,

Могутньої хвилі, що такт одбива течії океану.

Думки навіває мені тепер Чорнеє море

Дике, химерне воно, ні ладу, ні закону не знає,

Вчора грало-шуміло

При ясній, спокійній годині,

Сьогодні вже тихо й лагідно до берега шле свої хвилі,

Хоч вітер по горах шалено жене сиві хмари.

Так би й лежала я завжди над сею живою водою,

Дивилась би, як без жалю сипле перли вона й

На побережне каміння,

Як тіні барвисті від хмарок

Проходять по площині

І раптом зникають,

Як білая піна рожевіє злегка,

Немов соромливе обличчя красуні,

Як гори темніють, повиті у білі серпанки,

Вони так спокійно стоять,

Бо їх стереже колонада сумних кипарисів,

Поважних, високих…. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Поки я дивлюся на море, гадаю, що й я така вільна,

Як хвиля білява,

Оглянусь на гори, що з півночі світ заступили,

І тінь мені думку покриє,

І раптом прокинеться спогад,

Що я не на волі, а тільки ланцюг мені

На час, на годину дала моя доля лукава,

Дозволила вийти за темную гір огорожу,

Немов за ворота тюрми, і глянути втомленим

На вічнеє вільнеє море.

Коли б мені сили, щоб раптом ланцюг розірвати,

Схопити човен-душогубку і легке подвійне

І швидко, мов чайка морська білокрила, полинуть по

Геть за далекий обрій, звідки сонечко сходить,

В новії незнані світа,

На іншую долю й недолю!

Марнії мрії!

За кожним моїм необачним, незміреним

Бряжчить невидимий ланцюг і болем до кості мене протинає,

Гай-гай, не розірвеш його,

Не такий його майстер кував,

Щоб моїм недотепним рукам розірвати,

Тільки час – він усякі замки розбива!

Сю кормигу розіб’є й мене вкупі з

Ось які тіні, товаришу, кидають гори на мене,

Дай вам боже ніколи не знати сих

І не ходити у хмару повитим по світі веселім.

Ні, ви не з тих, що живуть у тумані.

Я тільки що знов

Ваш дужий, неначе у крицю закований,

Міцно узброєний вірш.

Як же за нього я маю віддячити вам?

Байку хіба розкажу, а «мораль» ви самі вже виводьте.

Битим шляхом та крутимїхали ми на узгір’я

Петрі;

Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві,

Що покривають підніжжя гори, наче килим розкішний,

Ось уже й лаврів, поетами люблених,

Пишних магнолій не видко,

Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем,

Ані платанів розкішних наметів.

Тільки стрічалися нам земляки наші, білі берези,

Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі,

Але й вони вже зостались далеко за нами,

Тільки терни, будяки та полин товаришили нам у дорозі,

Потім не стало і їх.

Крейда, пісок, червонясте та сіре

Скрізь понад шляхом нависло, неплідне та голе,

Наче льоди на північному морі.

Сухо, ніде ні билини, усе задавило каміння,

Наче довічна тюрма.

Сонце палке сипле стріли на білую крейду,

Вітер здійма порохи,

Душно… води ні краплини… се наче дорога в Нірвану,

Країну всесильної

Аж ось на шпилі,

На гострому, сірому камені блиснуло щось, наче пломінь.

Квітка велика, хороша, свіжі пелюстки розкрила,

І краплі роси самоцвітом блищали на дні.

Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг,

Що задавив і могутні дуби,

І терни непокірні.

Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,

Нам, поетам, годиться назвати її

І шанувать її більше від пишного лавра.1897,

Ялта

0
0
372
Подарок

Леся Українка

Леся Українка. 13 (25) февраля 1871 — 19 июля (1 августа) 1913) — украинская поэтесса, писательница, переводчица. Автор стихов: Ой здається не ж…

Другие работы автора

Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий

Сегодня читают

Ryfma
Ryfma - это социальная сеть для публикации книг, стихов и прозы, для общения писателей и читателей. Публикуй стихи и прозу бесплатно.