І дух господній відступив від Саула і гнітив його дух лукавий від господа.
І бувало, як тільки дух лукавий находив на Саула, брав Давид гусла і грав рукою своєю, і відпочивав Саул, і добре йому було, і відступав від нього дух лукавий.
Як вернувся Давид з перемоги над чужинцем… вийшли жінки, радіючи і промовляючи: переміг Саул з тисячами своїми, а Давид із тьмами своїми… І почав Саул підозрівати Давида від того дня і потім.
І нападав дух лукавий від бога на Саула і пророкував він посеред дому свого;
Давид взявся рукою за гусла, як і щодня, а спис був у руці Сауловій.
І взяв Саул списа і сказав: приб’ю Давида до стіни!
І вхилився Давид від лиця його двічі…»
Книга Царств 1, 16, 14 – 15; 18, 6 – 7, 9 –
Грай, хлопче, грай, нехай голосить арфа,хай плачуть струни, як жінки над гробом.
Я сам себе оплакати не можу, бо сліз нема.
Нехай ридає арфа, нехай я неоплаканим не згину.
Грай, хлопче, грай! нехай той голос арфизаглушить голоси в моєму серці,ті голоси пророчі,
О! не на щастя став Саул пророком,господь його карає віщим духом!
Саул не знає страху серед бою –хто бачив, щоб його рука тремтіла?
Хто бачив, як він блідне й одступає?
Прийди ж, поглянь на мене серед ночі,як я блукаю по своїх хоромах,безлюдних, темних, і здіймаю рукиі ними голову безумну закриваю,і блідну, і тремчу, і падаю додолу,і перед власними думками одступаю,і власних слів жахаюся
То не мої слова – то дух лукавиймені через мої уста віщує,що мушу я… Не слухай; хлопче, грай,не допусти, щоб знов я був пророком.
Грай, хлопче, грай і не дивись на мене.
Вони лагідні, тії чорні очі,але на дні я бачу щось
За віщо ти ненавидиш мене?
Що завинив тобі Саул безумний?
Не говори, не говори нічого!
Не я питав тебе, то дух лукавий.
О, зачаруй його, заворожи!
Безсильні проти його всі закляття,але музика має божу силу.
Не голосно, лагідно, ніжно грай,хай спів твій має силу, як струмочок,що тихо й ніжно точить твердий камінь.
На серці в мене кремінь – хай же спів твіййого підточить і в безодню скине,в безодню
Мій любий хлопче,в той час, коли так солодко говоритьдо мене срібний бренькіт струн тонких,не вірю я ні голосам пророчим,ні тим ворожим поглядам твоїм.
Хто грає так, ненавидіть не може.
Та й за що б ти ненавидів мене?
Що значать всі славутні перемогипротив одного руху твоїх рук?
Я тільки вмів людей перемагати,а ти самого духа переміг.
Чи заздрісно тобі на сю корону,сю багряницю, сеє берло?
Хлопче,повір мені, без них я щасливішимі кращим був в той час, як пас отарина батьківських зелених полонинах.
Не гнулася моя висока постать,і не тьмарився мій веселий погляд,я простий був і думкою, і серцем.
Гай, гай!
Чи міг же хто тоді подумать,що і Саул колись пророком стане?
Отак, так грай!
Нехай бринить легенько,лагідно арфа.
Се ж немов дзвіночкимоїх отар… Се мов гірські
Я вже було й забув їх любий гомін.
Тут у дворці я чую інші гуки,а в гори я виходжу лиш на бій:тоді не чутно гомону потоків –їх заглушає лютий брязкіт зброїі сурми
Ой, що за гук?
Навіщо ти ударив військової?
Не хочу!
Годі!
Не вражай!
Я знаю,за віщо ти ненавидиш мене.
Ти згадуєш, що я був пастухомі став царем, а ти вівчар і досі.
Ти згадуєш про свій славутний вчинок,як ти звалив пращею філістинця.
Дитино ти, дитяча в тебе й зброя!
Ти, може, хтів улучить горобця,а дав господь, що влучив Голіафа.
Ох, що за погляд!
Мов з пращі камінчик!
Ти от за що ненавидиш мене:що ти мені не зброєю сподобавсь,а тільки арфою, що я тебе тримаюне тільки по неволі, бо ти самзаймаєшся святим огнем, як граєшперед царем безумним.
Жаль тобітого, кого за ворога вважаєш.
Я так тебе музикою твоєю скував,зв’язав, немов залізним путом.
Я цар не тільки тіла, а й душі,душі твоєї, ти, хлоп’я чорняве.
І ти повстать не можеш проти мене!
Чого ти знов так дивишся на мене?
Підступний погляд твій, немов отрута.
Отрутою боротись проти мене,отрутою, гадаєш?
О, не діждеш!
Гей, де мій спис?
Приб’ю тебе до муру,єхидно клята!..
О моя дитино,чи се ж я вбив тебе?
Ні, ні, мій списне зачепив тебе… О боже правий,який же я нещасний і безуиний!
Гей, ви, раби, візьміть сього співця,надгородіть його, нехай іде додому.
Він більш не буде вже ніколи грати!. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Він буде грати, але тут ніколи !
Хіба тоді, як сяде тут на троні.
Адонаї !
За що мене караєшпророчим духом і остатню пільгу,остатню оборону відбираєш?
Адонаї !
Моя дитино люба !
Мій хлопчику лагідний !
Де ти, де ти ?
Невже мене ніхто не порятує ?
