Старіє час… Не запевняй, що
Бо свідчать навіть зморшки на стініі комарині протяги у рамі,облуплена замазка на вікні,що зміни відбулися й поза
Зістаривсь час у найпевнішім місці,в чутливій крапці стислого єства —він в серце нурить щохвилинне вістря,аби упевнитись, що ще душа
То лжою вжалить, а то оцтом зради,то посмішкою гострою діткне,то закликом, а то мажорним ладом,то кригою мовчання, то
Та з кожним днем жало стає тупішим,студна шпаринка ширша у вікні,і ти, душе, в мені давно вже
Зістаривсь час… чи, може,
І пагорбом зістарілим угорущоволеньки береться дід старий, —йому назустріч хрест дубовокорийіде, вірніш, спускається
І рами хрест все суне, су… позаду…в провал вікна б’є світло голубе…з двох боків крижм’я на людину пада…вікно журби обрамлює… тебе…***
