Бики й буки
Потік рослин клекоче над землею.
Лісу лавимов мрячні мури.
Б’ють джерела зелені над пнямиі меду жовте полум’я в бочках колод дірявихрудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями.
Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисихза берег зір, де біліють тіней луки.
На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази висох.
Земля погрожує злим зорям п’ястуками буків.
Мов ряд зубів трухлявих, пні стирчать із ям, мов з пащі.
Йде день.
Дарма зоря в сестри-калини просить крові,аж біла з розпачу впаде, немов без змісту слово,на груди дня, що підіймає мряки сиві хащі.
Спить тіла пень у борі зір і пристрастей, ледачий,спить тіла пень й душа у ньому, мов заснула ватра,а бук до бука, мов бики печерні, в люті скачуть,коли багрова плахта сонця кров у них роз’ятрить.28 травня 1936
Антонич Богдан-Ігор
Other author posts
Чому
У ванні короп золотистийплюскоче, наче з піни панна,і в куряві рожевих іскоркружляє веретеном ванна Мідниця ранку повна піниіз мила сонця Миють хмари На сім ключів замкнулись сіни,де ти в блакитному пожарі
Чортівський брідж
В маленькій, біленькій хатині сон мрії колише в колисці дитині По усточках сонних, мов тіні по сіні, блукається усмішки брижа Лиш сутінків рожі в кімнаті закляті кладуться на “завтра” й на “нині” Навколо колиски чортів чотирьох посі...
Барвінкова щирість
Кохай мене звичайно й просто,так, як кохають всі дівчата Коли проходиш білим мостом,зоря в твоє волосся вп’ята Так палко вміють цілуватилиш ті, що перший раз цілують В тремтінні слів твоїх крилатихя барвінкову щирість чую
Міста й музи
Дубове листя, терези купців, цигани,щоденний гамір і щоночі вічні зорі Життя, що найтрудніше із мистецтв Доганаза кожний зайвий день Жде ніч — суддя суворий
