Тінь
Все глибше входить в землю спека,і ширша подих, що не крок.
І пада тінь моя далекапо той бік річки на пісок.
Угору золото струмує,донизу темне скло тече.
Висока ніч стоїть ошую,правобіч — гине день з
А посередині ти крочиш.
Куди не ступиш — в центрі ти;посеред дня, посеред ночі,посеред світла,
І лише тінь твоя кружляє;то лащиться, бува, до ніг,то ниттю в далечінь безкраюрозмотується без доріг.
То підіймається угорустовпом високим смоляним,а то сягає, наче корінь,аж соляної глибини.
І то донизу тебе смиче,то стрімко вгору порива.
Глянь, на рахманному обличчізнов закущилася трава.
А плечі врізались у кручу,підперши береги
Піднімеш пучку й миттю влучишв очей джерела золоті.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Вихід “Твій подих пронозить мене”
Твій подих пронозить мене, наче воду у склянці, —хитається розум, вдихаються сльози в нестямці Яка коловерть — колування зелини дрібної, —невипита смерть нахолола в напої Життя недожите — пиття недопите з тобою Журбою розведена раді...
Стожарні
Струмує з повітря обличчя забуте,розмитий хвилюється глиняний хутір,і погляд, удивлений в поле хвилясте,поволі воложиться, лагідно гасне Безмежність давно уже стежить за мною,проте не розгледіти за пеленоюні сліз, ані згадок, ні навіть думок:...
Задавнений голос
Рот, закоркований землею,вже не звелить іти вперед,прямішають шаблі сталеві, а цвяхи й ґудзі металевівглибають в землю для прикмет Хто в час був заганявся стрімко,хто інші долі обганяв,давно зламав пшеничні стрілки,запавшись у минувшість дня<...
Начерки до портрета Івана Франка поема
Дмитру Павличку1 Прихильний до тиші золочений явірпро полудень літній йому звістував,та хмара зависла, червона краями,хотіла, щоб швидше він в слові постав Бо світ безіменний зливався в єдине,недоткнутий думкою, скривджений весь,відлунюв...