Вихід “Твій подих пронозить мене”

Твій подих пронозить мене, наче воду у склянці, —хитається розум, вдихаються сльози в нестямці.

Яка коловерть — колування зелини дрібної, —невипита смерть нахолола в напої.

Життя недожите — пиття недопите з тобою!

Журбою розведена радість, як сажа водою.— Не треба мені, ну не треба нічого!

Впираються в землю хрести одноногі —над ними лежать рушники зозулясті,під нами лежать черепи щелепасті,за ними і зими, і злами, і злети, і зриви,під ними провали,

Сльозами рясними окроплено стьожку

Без тебе не треба, їй-богу, нічого,

Безглузде життя не з тобою, як камінь на

Сміється пожухлий листок і затулює рота,аби не проллялась у слові блукаюча в жилах скорбота.— Не хочу печалі, — кричально розпечені очішукали води, щоб зору вернуть непороччя.

Та з подихом холод ввіходить,вистуджує плоть діркувату,і що не прожита хвилина, то втрата, то втрата, то

Спиваю з листків не росу, а краплини смолисті.

І вийстя із часу, як нурт

Пречиста десниця відсовує легко завісу —і ти сам із себе виходиш, як в поле із лісу…***