Погребіння тіні
Лиш кучугури тіней синіхзостались від нічних колон,вода, розмлоєна ліниво,у берег схлюпувала
Тріщав торішніми листкамиодудкуватий очерет,тінь плуталася під ногамиі виривалась наперед,ніби хотіла зупинитита чорнотою нагадать,що ніч, неглибоко зарита,ізнову буде
І тінь то ямою ставала,то вгору каменем росла,і стишувався крок помалу,пісок здіймався, як зола,так, наче ночі на поталубув відданий й згорів дотла.
І холод я відчув вчорашнійпідошвами, мов пригадав,як було моторошно-страшно,коли могилу сам копав:стояло сонце у зеніті,у яму тінь моя ввійшла —я поховав її тим літом,і в світі зменшилось тепла.
Немов вернувсь на пожарищеі навіть неба не впізнав:усе минуле стало ближчим,то падав в яму, то вставав,на камені підносивсь вище,до мертвих голосно взивав:— Простіть мені!
Я винуватий!
Я винуватий!
Бо живий!
Та ваші риси я вже втратив,душа лиш знає: ви — це
І бачу: тінь моя цибатазвелася вище
Чому, о доле, обділиламене веселощами ти?
Я відчуваю в своїх жилахвагу нічної
І тінь чорніє, мов могила,стримиш хрестом над нею… ти…***
Павло Мовчан
Other author posts
Весняне сонце
Тепер навіщо, сонце, ніжності Немов й не ти мене ізрадило Відчутні весняні розбіжності,сумні твої денні Смолисті пальці позлипалися,волосся круто пересолене,п’явки очей порозповзалися —вже не зв’язати їх і
Віщування
Густіє, проростаєкрізь повсть стару і бруд,на глибині ховаєокравки шворок, Скрадаючи буденність, латаючи життя,ллє струмені зелені у жмені — для пиття Вже очі страв’яніли, і серце трав’яне,кохана легкотіла, переступи мене Лежу криже...
“Прибились сплесками прихлюпалися гулом”
Прибились сплесками, прихлюпалися гулом,обезтілесніли, легенькі, мов відлунок,лягли в ногах повільненько, заснулидалекі ночі, ночі Тріщить вогонь, нічна фуркоче прядка,кругліє яблуком на покуті лампадка,і шибка деренчить розслабла, як струна,...
Пам’ятати
Відкриваю пам’ять, наче трухлу скриню:всякого непотрібу в іскрах Шапка-смушка, драний кожух,пір’я на подушку, зваляний Наповіщо дати Числа та віки