Засурмили вітри, об сосну розбиваючи крила,
Зачастили до саду зайці з помертвілих лугів.
То зима у степах вікові фоліянти розкрила.
А дерева — мов знаки на білій сторінці снігів.
Лиш замовкнуть метілі — і, в коженвдивляючись атом,
Зорі шлють на хати дивних снів мовчазнутечію.
Місяць ходить за вікнами
І обмацує простір, приймаючи сповідь мою.
Він мені заповів, щоб розслаблену
Я зібрав у кулак і заснути не смів ні на мить.
Бо у хмарах нічних, потрясаючи води і сушу,
Із далеких висот вогняна колісниця гримить.
Час глибинних борінь, коли серце не знаєдостоту,
Що нового народить ота занебесна стріла.
Ще до неї не звикли.
І входять у кожну
Світлі хвилі Добра, нерозвідані сутінки Зла.
Це ще треба в собі замісити.
І треба пізнати.
Та не знаю, чи встигну.
Не спи, моя душе,не
Засурмили вітри.
Під кудлатою шапкою
Не вгасає вікно.
І голосять зимові степи.1968
