Боже!
Ти є в небесах чи немає?
Вийшовши в поле, молюсь, як завжди,
Силі, що землю в долонях тримає
Доброму Богові Сковороди.
Боже!
Сьогодні достоту відомо,
Чом Ти мене у окопах зберіг:
Кривда вернулась до нашого дому,
Лихо шкребеться на отчий поріг.
Лихо, яке вже, здавалось, померло.
Та не судилось його перейти:
В сонце націлились атомні жерла,
В серце вп’ялися колючі дроти.
Шепчуть дерева, віщує лелека.
Мовлять скорботні обличчя жінок:
Буде й для мене дорога далека
Буде і хрест, і терновий вінок.
Все я прийму, бо повинен, бо мушу,
Боже Тараса й Сковороди!
Дай тільки неба в натомлену
І подорожник до ран приклади.
Ласки жіночої дай на
Дотик долоні, сестринську
І материнську недремну тривогу,
І затамовану в серці грозу.
Знаю, що зоряний дух переможе,
Хоч понад стріхами темінь
Дай мені стати криницею,
Боже,
Там, де від спраги вмирають уста.
