День який людство не забуде

Боже!

Ти є в небесах чи немає?

Вийшовши в поле, молюсь, як завжди,

Силі, що землю в долонях тримає

Доброму Богові Сковороди.

Боже!

Сьогодні достоту відомо,

Чом Ти мене у окопах зберіг:

Кривда вернулась до нашого дому,

Лихо шкребеться на отчий поріг.

Лихо, яке вже, здавалось, померло.

Та не судилось його перейти:

В сонце націлились атомні жерла,

В серце вп’ялися колючі дроти.

Шепчуть дерева, віщує лелека.

Мовлять скорботні обличчя жінок:

Буде й для мене дорога далека

Буде і хрест, і терновий вінок.

Все я прийму, бо повинен, бо мушу,

Боже Тараса й Сковороди!

Дай тільки неба в натомлену

І подорожник до ран приклади.

Ласки жіночої дай на

Дотик долоні, сестринську

І материнську недремну тривогу,

І затамовану в серці грозу.

Знаю, що зоряний дух переможе,

Хоч понад стріхами темінь

Дай мені стати криницею,

Боже,

Там, де від спраги вмирають уста.