Як добре те, що смерті не боюсь яі не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюсяв передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,і в смерті обернуся до життясвоїм стражденним і незлим обличчям,як син, тобі доземно поклонюсьі чесно гляну в чесні твої вічі,і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко,
Шевченко і Сковорода.
Та вже!
Мовчи!
Заблуканий у пущі,уже не ремствуй, позирай у глиб,у суще, що розпукнеться в грядущеі ружею заквітне коло шиб.
