Олегові Ш.
IКоли приходиш ніжний і шумкий,
І дзвоном слів перетинаєш спокій,
Мені здається — весняних
Пливуть бурхливі і ясні струмки.
Тоді вдаряють спінені
У таємничість непочатих років,
Куди пірве твої юнацькі
Далекий шлях — тривожний і стрімкий.
Так радісно тримать твої
У цій кімнаті, де в низькім
Схилились айстри на овальний стіл,
Та все ж життя — це обрії далекі,
Це літаків непогамовний клекіт,
І у руках скажений скоростріл.
IIНе раз кажу: змагайся і шукай!
Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!
І знаю я: в один затихлий
До інших брам сягне твоя рука.
Щось захлисне, мов повінна ріка,
Моє лице і всі знайомі речі,
Бо щастя вихром упаде на
Й закрутить дні, мов крила вітряка.
Та ледве прийде кликане і
Ти кинеш все, щоб на гучні
Піти услід за тисячами
І раптом пам’ять, мов натхненний
Вогнем змалює золотавість айстер,
Овальний стіл і мій веселий сміх.