І сон розгадую вві сні

Була подушка голками

Чи, може, спав в терновому вінку?

І снилося: біжу високим житом,і вустюків в мені, як в

Я сам не свій… Мов на чужій подушці,не рухаюсь, зіщулений

І сниться, що біжу по житній смужці,все толочу нескошену межу.

І уві сні сон розгадать силкуюсь,біль відчуваю в скронях та очах;подушка раптом лопнула, мов куля,голчаний з неї висипався час.

Вже на піску… ловлю повітря ротом,звисають з неба чорні мотузки,немовби мене знаджують висоти,та я лежу, не підведу й руки.

І десь голосить жалібно сопілка,снується павутина голосна,мов визначає, як змінивсь, наскільки,яка моя тілесна довжина.

В розкриті очі гостроока зіркавповзає, наче житній колосок,і, мов зарубку, ріже на одвірках,лопата в головах тугий пісок.

Вширшки — півметра, три ступні —завдовжкиі аж по горло вічна глибина,і чую: піді мною трухнуть дошки,і бачу: нова шиється труна.

І вибух підземельний раптом чую,він рве коріння, землю сотряса.— Біда!

Війна! — збудившись все кричу я,і «а-а-а», мов яма, глибне в небесах.***