Мов дівчата худенькі,
Розбрелись по безпліддю гір.
Дерев’яна гірська хатина,
Чорних буйволів повен двір.
І хазяйська
Виносить мені молока.
Усміхнулась до мене жарко,
Та усмішка її не така,
Як у тої, що десь у
Перед дітьми сумна стоїть,
Від мене, від скель цих
На відстані цілих століть.1944,
Трансільванія