Похорон Офелії

Вулиця довга, немов життя моє.

Ридання оркестру і рип чобіт.

Попереду цвинтар хрести заламує,

Обабіч городи, паркани, дріт.

Зима, і вулиця снігом всипана,

Провулки чорні на тлі снігів.

І сині тіні дерев знесилених,

І сині струмені з димарів.

Завернути б у

До Марії в хату.

Може, там знайти

Альбо смерть вблагати.

Завернути б у

В хату до Варвари.

Бо єдиний порятунок

В землю, їй до пари.

Та вже не збочити, все заметено,

І сніг рипить, і сурми ревуть.

І довга вулиця, як доведення,

Що є прямою остання путь.

І вже лелекою, вже лілеєю,

В сорочці білій — у білу

Шорсткі долоні твої,

Офеліє,

Притну до рота — не одірвуть.1968