Вночі не сплю — скриплю зубами:
Болять потрощені кістки.
А дощ рушає над
Та через гори навпрошки.
Щось у вікні кошлате, чорне.
То ген під кам’яне
Гора, немов курчаток,
Дощем захлюпане село.
Я шепочу у мертве небо,
Що вже й мені туди пора.
Горни й мене, гора, під себе.
Горни, гора… Горни, гора.
Та є у мозку на
Повите в ніжний холодок:
Адже ж лишився в цьому
Ще не завершений рядок.
Його вишукую одразу
Так, як у зливи і
Шукають линву скалолази
Дерусь на маківку гори.
І птаство на високій
Мені гукне:— Живи, дідок,
Допоки є в твоїм
Ще не завершений рядок.
