З циклу
В марнотах розуму, у пізнанні неситімтак праглось осягти і все збагнуть,що й не помітив, як літа прожито,крізь шибку криги дивишся в
Днів скільки залишилось?
Чому ж ти не обчислюєш і їх?
Адже кружляють стрілки й коліщата,відома швидкість, та знайомий
Але ж боїшся.
Дивишся під ноги —де не ступнеш, там шелестить папір:газетами намощена дорога,але портрета все не вхопить зір.
За крок портрет повторюється знову,але його розпласкує ступня,в очах тобі мелькоче щось знайоме,знайомий хтось когось наздоганя.
Та ще в тобі годинник цокотливий,прикваплюючи, рухатись велить.
І шелескоче паперова злива,хоч вісь зірви та зупинись на мить.
І той портрет розмножений впізнаєш,і з кожного щось вічне забери —папір жовтіє, довгий шлях — в безкрає,і що не крок — портрет горить, горить…***
