Тут Бог пройшов на білому
Так ніби дмухав, а не йшов
І бачення було у нього інше:широке, кругове, по видноколі…а я слідком… провалювавсь по шию,
І об карлюччя погляд дер на клоччя.снувалися сніжини мурашині,і сажа плямувала
Сліди з-під ніг низалися обруччям,стискався зір обіддям, що
З-під снігу дріт виборсувавсь колючийі упікався реп’яшисто в
І глибшав шлях, вирівнювались руки,біль випромінювавсь крізь персні
Які міцні зі світом ще
Які ж глибокі у житті
Не вирвуся з полону снігового, —підсаджую угору погляд криком;— Хто відлучив єство моє від Бога?
І загубив у просторі великім?
Мій Господи.
І я був
Душа ж — безоболончаста, летюча…тепер все глибше нуриться у втому,бо присмоктавсь до тіла дріт
Звільни її, бо не роздмухать сажі,що крила, нача листя,
Снується чорно мурашина пряжа,що вже й очей заплющити несила…***
