Ант і орел

Коли кремезний ант поставив зруба,

Щоб мати добру хату для дітей,

Старий орел з–під хмар спустивсьна

Натомлений носій лихих вістей.

Даремно ставиш хату в цьому полі

Я небезпеку вгадую здаля.

Що тямиш ти у хліборобській долі?

Поглянь, яка земля… Яка земля!

Ти, чоловіче, не шануєш роду

Твоїх дітей понищать до ноги:

Із заходу, із півдня та зі

Тебе вже обступають

Та не злякався ант — рідню покликав.

На берегах

З ворожих ран лилася кров велика,

Грудьми на ниву впали земляки.

В степи відкинув ант ворожу лаву.

І хоч не всі вернулися сини

Радів, що жито виросло на славу,

Що множаться гривасті скакуни.

Але в передчутті нової

Спустивсь орел до знаних берегів.

Покинь цю землю, добрий чоловіче

Ти сієш заздрість в душах ворогів.

Де не літав, але землі

Не

Багатства немалі!

Та ні тобі, ні правнукам

Повік не знати на оцій землі.

З племен бідніших створятьсядержави

Кордон позначать не твоїм кілком;

В науках мудреці досягнуть слави,

А ти лишишся вічним мужиком.

Якщо повік не буде щастя в хатах,

А кров синів — лиш добриво лугам,

Яка користь тобі від нив багатих?

Іди в ліси — віддай їх

Минуть гіркі століття.

Стане ясно.

Що правду мовив незрадливий птах:

І діти, прозріваючи завчасно,

Кістками ляжуть в антових житах.

Та хоч страждань ще прийде

Навколішки не стане волелюб.

І не помре у душах горда віра,

Що ант не марно тут поставив зруб.