Коли кремезний ант поставив зруба,
Щоб мати добру хату для дітей,
Старий орел з–під хмар спустивсьна
Натомлений носій лихих вістей.
Даремно ставиш хату в цьому полі
Я небезпеку вгадую здаля.
Що тямиш ти у хліборобській долі?
Поглянь, яка земля… Яка земля!
Ти, чоловіче, не шануєш роду
Твоїх дітей понищать до ноги:
Із заходу, із півдня та зі
Тебе вже обступають
Та не злякався ант — рідню покликав.
На берегах
З ворожих ран лилася кров велика,
Грудьми на ниву впали земляки.
В степи відкинув ант ворожу лаву.
І хоч не всі вернулися сини
Радів, що жито виросло на славу,
Що множаться гривасті скакуни.
Але в передчутті нової
Спустивсь орел до знаних берегів.
Покинь цю землю, добрий чоловіче
Ти сієш заздрість в душах ворогів.
Де не літав, але землі
Не
Багатства немалі!
Та ні тобі, ні правнукам
Повік не знати на оцій землі.
З племен бідніших створятьсядержави
Кордон позначать не твоїм кілком;
В науках мудреці досягнуть слави,
А ти лишишся вічним мужиком.
Якщо повік не буде щастя в хатах,
А кров синів — лиш добриво лугам,
Яка користь тобі від нив багатих?
Іди в ліси — віддай їх
Минуть гіркі століття.
Стане ясно.
Що правду мовив незрадливий птах:
І діти, прозріваючи завчасно,
Кістками ляжуть в антових житах.
Та хоч страждань ще прийде
Навколішки не стане волелюб.
І не помре у душах горда віра,
Що ант не марно тут поставив зруб.
