1 мин
Слушать(AI)Холод
В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч,хтось пір’я надмухав у щілини віч,хтось стежку промів од книниці до ґанкута вибілив крейдою діл та
І рясно на шворку знизав снігурів,і висмикав дим нитяний з
В забутім відрі було льоду кружальце,в щілинах очей — невида-невидальце,і стежка текла від криниці в оселю,де сміх крейдяний віддзеркалила стеля,де лунко бурульки цвіли на шнуркуі тихо сиділа сова на дашку.
І гарно було, хоч слова
Тут жив колись дід на ім’я Неминай.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Повнота
У поторках хвиль, у цорканні круглої рінівчувалась надмірна ласкавість творця В легені вхлинало повітря вечірнє,щоб вибухнуть вигуком з горла співця:— Хвала за любов За прихилля травневе За зриму теперішність долі і море життя
Сини
Зривається голос на О небо Бездонність твоя вже очей не гнітить,і аркуш паперу кружляє, як лебідь,і рідиться зором недвижна блакить Кому тільки в тебе вдивлятись щоденно
Глибини
Владар глибин, розгалузивши води й коріння,перевертає каміння, згладжує впадистий слід,сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління,і замикає падінням Пахнуть живицею пальці, в руку вроста сокирище,сила творяща руйнує те, що звелося з гл...
Розчинені вікна
Ненатлий дух часу, усепоїдучий,розлущивши серце, облуду лишив,корогву зелену пустив на онучіі камінь, як попіл, Зостались у мізкові обриси літа,і слово «зозуля» звучить, як «зола»,лиш тіні у небі снують перелітні,та в кожній із них колись пта...
