Кипарисів шпалір проводжає шосе на північі дроком жовтогарячим розцвітає прощання жаль.
Даг заступає дорогу.
Кам’янистий лицар Демерджіпростягає руку до моря.— Не зупинять.
Мандрівним птахамшлях щоразу у вільний вирій.
Та десь тут залишаються гніздаповні туги, любові, надії…— Як це добре, що гори ці — вічні,що краса — незнищенна й безсмертна.
В дорозі з Ялти до Симферополя, 6 липня 1974
