Світанок

Синові

В світанковий туман між старих

Ми пірнаємо з сином — ловити линів.

Ще не видно води, ще діяльні

Не сховались в глибінь водяної нори.

Наче мудрих наук нерозгадану суть,

Над водою вони осокора гризуть.

Там, де ледь рожевіє ранковий туман,

Шарудить в очереті ікластий кабан.

Спершу сіра, а в небі уже

Понад озеро злякана чапля

І урочиста мить, вікова таїна

Над заплавою куля встає вогняна.

Хто ж вона — чи розумна істота, чи, мо’,

Тільки піч, біля котрої ми живемо?..

Соком вишні над нами забарвлена синь.

І вдивляється в неї замріяний син.

І ворушиться в ньому небесне й земне

Те, що змалечку мучило також мене.

Те, без чого життя на землі — не життя:

Тільки їжа та сон — без думок, без пуття,

Те, без чого батьки й звироднілі

Животіють, як в мулі ледачі лини.14. 02.1977