Коли осінь зірваний
Закружля на золотім крилі,
Пам’ять, висвіти якийсь
На моїй знедоленій землі.
Може, під вербою джерело,
Де корінням бавиться вода;
Чи озерце, де моє
Шлях серед латаття проклада.
Кручу, де живуть прудкі стрижі;
Окунців, що плавають по дну;
Чи одну волошку на межі
Не багато, хай лише
Я повірю, що на схилі
Бог мене в біді не залиша:
Адже ж я — це не тюрма, а світ,
В котрому є сонце і душа.
