Пробач мене мати, я засинаю!
Бачу квіточки у райскому гаю!
Я бачу дробину у радісний сад,
де кожному раді, і ти дуже рад,
Де не має злоби людскої,
Де поруч живуть і пани, і ізгої,
не мавши життя під війною,
хочь іноди бачать небеса над собою.
Пробач мене мати, що засинаю!
Кожна людина знайдеться у гаю,
на віки, чи так, на часи,
зникаючи швидкіше роси.
Вони не зникають, і також не вмирають..
Вони як і я, на віки засинають.
Дай Боже покою у цьому саду!
Не плач моя мати, я скоро прийду.
Вже дорослим,підняшвшись с колін,
можливо приду не один..
Я приду, моя мати, я обіцяю,
а зараз, пробач, засинаю.
Ось сонечко зійшло над землею...
більш не побачу я ласки твоєї..
Прокинусь у ранці з великого сна,
а там вже чекає красуня весна!
Але вже не та, яку я чекаю..
Більше не бачу квітучого гаю..
Дробину я бачу, але лиш за ней,
я небачу більше людей..
Ти мати моя,чому не спинила?
Чому не обірвала ці клятові крила?
Замість дитинства, мрій і будтяя
Мені відкрилось бісове життя!
Проминуло дитинство,мамина ласка..
Все залишилось уві сні,
не засинай, бо це страшніша пастка
Ти прокинешся в житті.
Пробачити ти повинна мене мати..
Не хочу я більше на світ..
Не хочу я сісти за грати..
І все життя вихід шукати,
Щоб тобі передати "Привіт"..
Ось вже радісний сад..
Ось вже у інакший світ дробина...
Не плач моя мати, не зводи оченят
З свого маленького сина
Пробач, але засинаю..
Не плач, рідна мати,лише обійми..
Я кохаю тебе, я кохаю тебе,
Але засинаю...
І пробач мене... назавжди..
Посвящен моему племяннику, который умер от рака.
