Многовмістима ця лічбавсе зрахувала: дати, рокиі розіклала на губахминувшину на «доти» й «доки».
Розкинеш руки — ось якийцей світ, цей простір, ця хвилина,і рветься, рветься край рукиневпинноткана павутина.
На лікоть змірять, на ступінь,на власний зріст, на власний голосі розтягнуть тягучу тінь —на всю довжінь — тонку, як волос.
Так мало, мало нам обомчаїно-білого, святого,ти зозулястим рукавоммахнеш, здмухнеш
Нема ні міри, ні лічби,а є блакить, опуклі звуки,і є кульбаби для сівби —мечи, мечи гарячі руки!
Ми без початків, без кінцябули одвічно неділимі,і наші зрощені серця,мов краплі злиті, — всевмістимі.***
