1 min read
Слушать(AI)Лічба
Многовмістима ця лічбавсе зрахувала: дати, рокиі розіклала на губахминувшину на «доти» й «доки».
Розкинеш руки — ось якийцей світ, цей простір, ця хвилина,і рветься, рветься край рукиневпинноткана павутина.
На лікоть змірять, на ступінь,на власний зріст, на власний голосі розтягнуть тягучу тінь —на всю довжінь — тонку, як волос.
Так мало, мало нам обомчаїно-білого, святого,ти зозулястим рукавоммахнеш, здмухнеш
Нема ні міри, ні лічби,а є блакить, опуклі звуки,і є кульбаби для сівби —мечи, мечи гарячі руки!
Ми без початків, без кінцябули одвічно неділимі,і наші зрощені серця,мов краплі злиті, — всевмістимі.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Віддалення
Віддаленіла так від мене,що обезтебіли і сни Мов тютюну стебло зелене,вуста мені обзеленив Так гірко язиком торкатисьтвого імення, світку мій,вуста поламані, щербаті,а в горлі — мов холоне лій — Ко-ха-но-лу-но — ло-не —
Муміфікую вже так так
Муміфікую вже, так, так,сувої споминів і втрат,гарячо-журний снігопад,можливість зрад,можливість волі,а під очима накип солі —чи ти повернешся назад О доле Коли Бо думка йде вже навпрошки —я не спішу і спотикаюсь
Слідом за
Продухвина в небі джерельно-блакитнана мить відчинилась, аби подививсьв безодняву далеч, у безмір неситу,куди наші душі відлинуть колись Не страшно — бентежно, погідно, святково,немов серед буднів неділю зустрів,немов в чужолюдді почув рідне ...
Погляд на дерево
Крізь вершечки дерев проступає щомиті чіткіше дорога,і співають багряно присипані листям півні Що ж ти вичитать встиг із листка вогняного,коли він п’ятипало світився тобі у вікні Та чи ж лінія серця бува за життєву коротша Шестиміся...