Повсюди сліди мовчання, і всюди привід для слова:ув оці — дерево, у вусі — пташка, а в пальцях — глина.
Долучайтеся до творення всього сущого.
Замикай пташку в насінину, в шкаралупі викохуй деревоі розмикай пальці — тече глина, а в ній — олені.
По обидва боки вода — віддзеркалює спеку,а засторчений меч свідчить твоє узвишшя.
Місце оглядин світу, осереддя твоїх присутностей.
Оберни очі — і світ обернеться навколо тебе,відбийся в кожній піщині і в кожному напрямку —і твій переслідувач — час —знайде лише пісок.
День за днему зворотний бік і прямо відраховуй кількістьзарубок на ратищіі вимірюй долонею ширину тіні.
Ось вона — велика ілюзія часу:сім позначок туди, сім позначок назад, —то й лічба ні до
Коливання піску, гранітна глибінь і рівність водив день нової трави та старої посмішкипрозвістують про коротке замир’я між словом і тишею.
При засвічених скронях провіщується тиша,проводжається сонцепо семи зарубках у небі;якщо буде завтра, то буде й минуле.
Втікачко слова, свідок мого відлуння, подоки ти є,моє узвишшя стає ямою,на гребені дерева — прапори снігу… А де ти?
Чи не твоє крило пише корені слів по краях сутініпро втіху та муку?
Роздмухай пам’ять, воскреси мову і вигукни:— Благословенне все первонароджене і незникоме,якому ані імені, ані нашої міри, ні з’ясування!
Тільки зраджені словом існують у слові.
Одвічна ти, земле, одвічна і мова,щоб висловити розпач каменю.***
