1 мин
Слушать(AI)Вігілії XXXII
Із книги
Вхід? Брама смерти? Світловий пілон?
Не обрій, а суцільний – в гніздах – хрускіт.
Й ледь – річище і тінь від тамариска.
Світ – перекотиполе і полин,
Ліхтарня. Пристань. Водяна
Півмісяця, що – помисли – на
Тлін – чи неіснування гумореска?),
І тиша у пітьмі, як ацитилен.
Як тяжко душу й розум – від оскоми.
Як тісно між проходами вузькими.
Між мурами, де память, як осуга.
Вже, – не шкодуючи – назавжди – від усього,
Що досі – забуття і летаргію.
Вбиваючи, смерть – воскришає й гоїть.
Андієвська Емма
Э́мма Ива́новна Андие́вская (укр. Емма Іванівна Андієвська; род. 19 марта 1931, Донецк) — современная украинская поэтесса, прозаик и художница,
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Світанок з пищавкою на хвості
В повітрі нору — з кришок сну — борсук, І потекли провалля і По висхідній — у куб чотириокий Природа — на малих — свій чересок,
Вечірня лягуна сонет
Лягуна Штиль І обрис корабля, Який колись – у присмерку – пірати
Вігілії XXXIX
Із книги Ніч не рухнеться й, наче в прірву, їде, Без коліщат – у виміри обтічні Вже безпредметним стало й нелетюче,
Натюрморт в світоглядовому ростині сонет
Сікач, селера, миска дерев’яна, В якій зеленоока, в смужку риба Зіжмакане повітря, дошка груба, Стіл – кінські ніздрі й зернята кавунні