Натюрморт в світоглядовому ростині сонет

Сікач, селера, миска дерев’яна,

В якій зеленоока, в смужку риба.

Зіжмакане повітря, дошка груба,

Стіл – кінські ніздрі й зернята кавунні.

На боці кахлі – бугая

По кубику спресоване у ребус,

Судомить й речі – чіткість, як хвороба,

І – тільки – німби – сферу коливання.

Світанок кинув ступку і товканчик,

Одяг прозорість, як листи, – гуркоче,

Все більшу силу й швидкість – непомітно,

Що вже – на волосині – в безпредметне.

Пихтить й от-от – на друзки – моноліт,

Розвал буття – чи вищий, тонший лад?