Ми йшли за водою урівень з водоювздовж річки-річанки,і хвилі ішли лугові,
І князь наш, вожатий, мечем розмикаввсі загати,щоб вільно було і воді, і пісням струмувати.
На рівні з собою ми йшли по воді-водяниці,і вільхові несли в руках патериці,і міряли дно споночілого шляху,де кублились срібні джерела та птахи.
Високі шоломи,а одіж з овечої нитки,та душі мандрівні вона не замкне у
Ми йшли в кожнім дереві, краплі, піщині,і нитка часу розсоталась від «давна» до «нині».
Гарячий пісок у саман запікався,копитом, стопою шлях битий писався.
На рівні Стожарів йшли губи гарячі,а низом стелились не тіні, а згадки лайдачі.
Ген — шлях Кіліїмський, тут — скіфські могили,клобук візантійський, татарська стріла однокрила,там — женчик косою висічує вибите жито,тут попіл, полову і сажу сіють на сито.
Там… шабля-співуха пружинить, хоч врізнобіч
Е, ні, на рівні з водою широко йдеться.
То небо повища, та пагорб загострить дорогу,важке кам’янище звелося на річці
Приручена річка, прислівлена зновдичавіє степами,лиш весело сонцю ходити за
На скалки його розбираєм, на ягоди, крицю.
Сміється воно, ховаючись в мак-сіянецьта зіниці,та раптом воно виникає, вигулькаєв золоті бані,в кульбабках соборів, що ніжно опуклилисьскрізь на
Позапліччю день, поза спиною крила пилюки,вода подзеркалила, золотом вимила
Ось гирло, ось горло, уста, рукави, струмовища,десь тут Чорномор, бо в воді —
Човни тридощаті, і довбанки, весла дворукі…і темна бездонність,і хмари пливуть і хропуть, наче
І хтось марев’яний над обрієм ходить по нитці,на гребені мече з долонь
Лукум» і «рахат», лестиве,в щербеті настояне слово,його кам’яниці стоять у воді бірюзовій…мечеті високі і муки глибокі…галери важенні, кайдани
Ой солоно в тій солоденній
І каже Богдан: — Устріть течії вигрібайте,там ваше майбутнє.
Там витоки річки.
Про це пам’ятайте.***
