4 мин
Слушать

І мертвим і живим і ненарожденним

Аще кто речет, яко люблю бога, а брата своего ненавидит, ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна.

Глава 4, с.20І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І господа зневажають,

Людей

В тяжкі ярма.

Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схамениться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивиться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому

Не шукайте, не

Того, що

І на небі, а не

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на

Шукати доброго добра,

Добра святого.

Волі! волі!

Братерства братнього!

Найшли,

Несли, несли з чужого

І в Україну

Великих слов велику

Та й більш нічого.

Кричите,

Що бог вас создав не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!..

Якби

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою,

З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються

Заковані люде,

Настане суд,

І Дніпро, і гори!

І потече

Кров у синє

Дітей ваших… і не

Кому помагати.

Одцурається брат

І дитини мати.

І дим хмарою

Сонце перед вами,

І навіки

Своїми синами!

Умийтеся! образ

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на

На те тілько, щоб

Бо невчене

Загляне їм в саму

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і

Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

А то залізите на

І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані раю,

Немає й бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» –

Добре, брате,

Що ж ти

Нехай

Німець.

Ми не знаєм».

Отак-то ви

У чужому краю!

Німець скаже:

Ви

Моголи!

Золотого

Онучата голі.

Німець скаже:

Ви

Слав’яне!

Славних прадідів

Правнукі погані!

І Коллара

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в

Так і претесь… І всі

Слав’янського люду

Всі знаєте.

А

Дас[т]ьбі… Колись

І по-своєму глаголать,

Як німець

Та до того й

Нашу нам розкаже,

Отойді ми заходимось!..

Добре

По німецькому

І

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те щоб прості люде.

А гвалту! а

І гармонія, і сила,

Музика, та й годі.

А історія!..

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що – не Брути!

У нас Брути! і Коклекси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивиться лишень добре,

Прочитайте

Тую славу.

Та

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть… та й

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття – ваші пани,

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної України!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що

Віру заступило,

Що Синопом,

Галушки варило.

Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на

Та славите Запорожжя.

А чиєю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить,

Вам байдуже.

Аби

Була для городу!

А чванитесь, що ми

Колись завалили!..

Правда ваша:

Польща впала,

Та й вас роздавила!

Так от як кров свою

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам,

Свої кайдани, свою славу!

Доборолась

До самого краю.

Гірше ляха свої

Її

Заміс[т]ь пива

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть,

Материні

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку,

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара

Навчається, як дітей

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь,

Материна добра плата.

Розпадеться

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає

На всій землі

Веселого дому.

Я ридаю, як

Діла

Дідів наших.

Тіжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним

Всі неправди, щоб

Високі

Перед вашими очима,

Щоб ви

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословіть дітей

Твердими

І діточок

Вольними устами.

І забудеться

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний,

Тихо

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!14 декабря 1845,

Вьюнища

0
0
Подарок

Тарас Шевченко

Стихи Тараса Шевченко. (25 февраля [9 марта] 1814 — 26 февраля [10 марта] 1861) — украинский поэт, прозаик, мыслитель, живописец, график, этногр…

Другие работы автора

Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий

Сегодня читают

Ryfma
Ryfma - это социальная сеть для публикации книг, стихов и прозы, для общения писателей и читателей. Публикуй стихи и прозу бесплатно.