1 мин
Слушать(AI)Бакенщик
Що ж мені свідчать твої зморшки?
День надійшов і відійшов.
Дощ розгулявся — чорні стьожкигадючаться з-під підошов.
Несеш вогонь на щедру річку,виймаєш весла з-під пахвиі воду міриш опівнічну:назустріч спогадам
Ой, скільки ж там свинцевих зблисків,а криці рясно, а
Тож смерть іздалека-ізблизькакропила вперту течію.
І каламутились джерела,і гіркло на вустах
Збігла вода, по щезлих селахзнов твердо крочило життя.
І переможцем-оборонцемішов і ти — стопа в стопу,і запікались зморшки сонцем,як вся твоя життєва путь.
І річка гнула хвилю круто,і шепотіла у пісок,що нам вода не дасть забутипро скаламучений ковток.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Дол
Позичивши неба, навиклий до зміни, до гострого простору, до України, до слова, а слова не скаже ніхто, — вуста поіржавив — приходь, німото!Як холод — то хутко вмуровуєш в лід,
Достойний матеріал
Тривале відлуння виснажує висохле горло,а слово потяте членується часто і дрібно І звуки в кубельцях звиваються чорних,і тиша стояча свічадо затягує срібне…— Верніться Верніться —складаю з відлуння благання,бо голос обсипався листям
Кам’яний вік
О камене битий Відкритий, терплячий В тобі чітко душу приховану бачуі стиснуте чую мовчання в тобі,у тебе учусь зосереджувать Упертості вчуся, але не байдужжя,та рухатись вільно не годен і ти,відкрите тобі і мені надовкружжя, —на гр...
Материнська сльоза
З твоїх очей хтось викотив І далі, далі у печаль пекучу, Мов кулю світла по шляхах трясучих, Незримі руки тихо покотили
