1 мин
Слушать(AI)Сурми останнього дня
Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,географи малюють зорі крейдою на неба мапі,в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.
Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети.
Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби і валторни,коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.
Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритонив густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,примарні папороті, грифи і затоплені комети й дзвони.— О пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?1 травня 1936
Антонич Богдан-Ігор
Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Пісня про вічну молодість
Запрягти до саней чотири чалі коніі в чвал, і в чвал Заіржуть баскі бігуни на реміннім припоні,аж луна відіб’єтьсявід скал, від скал Тріснути батогом на вітер буйнийі вдаль, і вдаль Наші очі далеччю гартуймо,а серце куймона сталь, н...
Міста й музи
Дубове листя, терези купців, цигани,щоденний гамір і щоночі вічні зорі Життя, що найтрудніше із мистецтв Доганаза кожний зайвий день Жде ніч — суддя суворий
Велика подорож
Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто,й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо менене лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто,що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне Над станційним гамором, мов ...
Сад
Біологічний вірш у двох відмінах1Тріпочуться слова, мов бджоли на дощі,вривається розмова, ледве розпочата,спалахують думки й ховаються мерщій,і погляд, мов метелик, ясний і крилатий Кімната нам заміниться в квітчастий сад,і сплетемось, обняв...
