Уздовж причілля тінь лягає вогко,а коло брам розколений колодязь,у землю встромлений, немов колода,зеленим, молодим сміється мохом.
Патлатий, кучерявий прочитанруками обіймає червінь цеглита головою похитує легконад проминанням людських правд й оман.
В труні віків лягли дні юні замку,минувшини обвило листя клямку,та й, може, сотий сніг на полі тане,новими бурями співа Вкраїна.
О пісне, як же ж часто прочитаномцвітеш ти буйним на життя руїнах.
